Меню:


Біографія

Матеріали екскурсії

Твори Олени Пчілки

Фотогалерея

Перевір себе

Шановні гості! Ми знаходимося у кімнаті-музеї життєвого літературного шляху Олени Пчілки, створеній до 160-ї річниці з дня народження нашої славетної землячки. Вивчаючи багатогранну діяльність Олени Пчілки, поглиблюючи і поширюючи її просвітительські ідеї, ми 2009 році вибороли право присвоєння Гадяцькій гімназії імені Олени Пчілки.

Пропонуємо ознайомитися із життєвим шляхом і творчою діяльністю Ольги Петрівни Драгоманової (Косач).

У Гадячі садиба сім’ї Драгоманових з’явилася у кінці 30-х років XIX століття. У 1838 році Петро Якимович Драгоманов,

тато Олени Пчілки, повернувся з Петербурга, де навчався й працював, у свій батьківський маєток у Монастирські (нині Малі) Будища. Треба було влаштовувати справи сім’ї, бо помер батько Яким Стефанович Драгоманов. Будищанські садиби і землі, згідно з батьківською волею, дісталися старшому брату Олексію, а Петро Якимович побажав оселитися у Гадячі. Вік купив собі простору садибу в одного міщанина з готовим будинком. Приміщення були лихенькі, але місця при садибі доволі - цілий уступ Гадяцького підгір’я з чудовим краєвидом.

Петро Якимович Драгоманов взявся за впорядкування купленої садиби, бо задумав одружитися з панночкою-хуторянкою Єлизаветою Іванівною Цяцькою,

дочкою поміщика середніх достатків. Як згадує Олена Пчілка, одружившись та опорядкувавши куплену садибу, батько рішуче осівся в Гадячому. Старий куплений дім перебудував, розточив, - і вийшов тоді зовсім порядний, досить просторий будинок . Крім «головного» будинку у драгомановській садибі: були гостьова хатина та комора . Інші господарські споруди знаходилися на Підварку (колишньому хуторі Вербниги), який дістався Єлизаветі Іванівні у спадок. Господарством клопоталася мати та дід Іван Прокопович Цяцька, а батько — все за книжками.

Докладний опис гадяцької садиби Олена Пчілка залишила у своєму оповіданні «Товаришки»: «Двір був просторий, оселя стояла на рівній горній планині, але на самім краю її зараз же за крайніми господарськими будинками планина обривалася досить крутим узгір’ям. Ставши отам під дичкою-грушею біля комори, на краю узгір’я, видно було й інші склони міста, укриті панськими та міланськими оселями і садками. І все те спускалося до широкої оболоні, по котрій протікала химерними закрутам чимала річка з своїм притоком».

У 20-х роках минулого століття у приміщенні головного будинку відкрито музей ім. Михайла Драгоманова . З допису літературознавця Григорія Нудьги дізнаємося, що музей мав вітрини з рукописами та речами Лесі Українки, Михайла Драгоманова, Олени Пчілки, архів журналу «Рідний край» (його редагувала Олена Пчілка), зберігалися меблі, картини, рідкісні книги. Були тут і малюнки Лесі Українки, Панаса Мирного, господарські папери Драгоманових, два великі зошити під заголовком «Народные рецепты» та інше.

У 30-х роках музей закрили. Частину матеріалів передано в краєзнавчі музеї інших міст, частину загублено. Під час Великої Вітчизняної війни приміщення музею згоріло. Саме тут, на Драгомановій горі, народилися Ольга Драгоманова (Олена Пчілка) та її старший брат - відомий громадський діяч Михайло Драгоманов. Щодо дати народження Олени Пчілки літературознавці мають дві точки зору. У метричній книзі дата народження вказана: 29 червня (17 червня старого стилю) 1849 рік. Однак більшість літературознавців вважають датою народження Ольги -17 липня, зсилаючися на свідчення дочки Олени Пчілки, Ізидори Борисової, зазначене в листі від 22 лютого 1970 року до Петра Одарченка. Крім Ольги та Михайла, батьки виховували ще 4-х дітей — Івана, Варвару, Олену, Олександра.

Двірська челядь, гадяцька людність оточують дітей. У сім’ї в пошані були українська пісня, приказки, тут дотримувалися української обрядовості. Мати мала гарний голос, співала, коли вишивала. Вона передала дітям любов до України, української культури. Батько сам учив дітей. Михайло та Ольга Драгоманови завдячують йому широтою своїх поглядів, широким інтелектом, свободолюбством та гуманізмом.

У 1866 році Олена Пчілка закінчила Київський зразковий пансіон шляхетних дівчат пані Нельговської. А через 2 роки, у 1868 році, вона побралася з недавнім студентом-правником Київського університету, приятелем брата Михайла, Петром Антоновичем Косачем, і виїхала разом з чоловіком на Волинь до місця його служби у м. Звягель (нині Новоград-Волинський). 25 лютого 1871 року тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в літературу як Леся Українка. Крім Лариси у сім’ї зростало ще 5 дітей: сини Михайло та Микола, доньки Ольга, Оксана та Ізодора.

Та не тільки сімейними клопотами жила Олена Пчілка. Свій творчий шлях вона розпочала з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова.

Весною 1879 року Ольга Петрівна з дітьми приїхала до свого чоловіка в м. Луцьк, куди його було переведено по службі. Тут вона вступає в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки, де займається педагогічно-літературною діяльністю. З перекладів російських та польських письменників підготувала книжку «Українським дітям». У травні 1882 року сім’я Косачів переїхала в село Колодяжне на Ковельщині.

Саме в Колодяжному Олена Пчілка вела активну видавничу діяльність та займалася художньою творчістю. У1883- році опублікувала свою першу поему «Козачка Олена» в альманасі «Рада», а у 1886 році видала збірку поетичних творів «Думки-мережанки». Разом з письменницею Наталею Кобринською видала альманах жінок-письменниць «Перший вінок».

У кінці 90-х років родина переїхала на постійне проживання до Києва. У Києві Олена Пчілка заснувала журнал «Рідний край», а також часопис «Молода Україна» - перший і єдиний на той час на українських землях у складі Російської імперії дитячий журнал українською мовою. У 1908 році вийшла з друку збірка її повістей, оповідань, п’єс «Світова річ». Письменниця продовжує фольклорно-етнографічну діяльність: записує пісні, обряди, народні звичаї.

Початок нового століття приніс Олені Пчілці тяжкі особисті втрати - смерть сина Михайла (1903), чоловіка (1909), дочки Лесі (1913). Вона переїжджає до Гадяча, куди переносить редакцію «Рідного краю». - Олена Пчілка - редактор журналу «Рідний край», а тут

серед редакційної колегії газети. У нашому місті вона редагує також «Газету Гадяцького земства». Нині на вулиці Драгоманова, у невеликому одноповерховому будинку знаходиться редакція газети «Гадяцький вісник», а на ньому меморіальна дошка, на якій вказано, що тут з 1917 по 1819 р. працювала Олена Пчілка.

У Гадячі вона записує народну творчість, займається етнографічними розвідками, збирає зразки українських вишивок, мережок, поповнюючи колекцію узорів, що ввійшли до книжок «Українські узори» та «Український орнамент», виданих ще у 70-х роках XIX ст. У 1921році Ольга Петрівна повертається до Києва.

«Діти - се наш дорогий скарб, се наша надія, се — молода Україна». Ці слова належать Олені Пчілці, з-під її пера вийшло також чимало творів для дітей. У Гадячі вона організувала дитячий аматорський театр, для якого написала п’єси «Весняний ранок Тарасовий», «Сон-мрія, або Казка Зеленого гаю», «Щасливий день Тарасика Кравченка», «Киселик», «Скарб», «Мир миром», «Кобзареві діти». Вона запропонувала створити спеціальну комісію при товаристві «Просвіта», яка б опікувалася дітьми. Дитячі твори письменниці увійшли до книжки «Годі, діточки, вам спать!». Це вірші, байки, оповідання та казки, є тут також фольклорні записи: пісеньки, вірші, казки, сміховинки, ігри, спотиканки, загадки, прислів’я та приказки.

Свій педагогічний талант Олена Пчілка в першу чергу виявила у родині, у вихованні власних дітей. Прагнучи, щоб діти виросли справжніми патріотами, вона створила для них затишний український мікросвіт, відчинений настіж у люди. Любов до рідної мови, народних традицій та звичаїв Ольга Петрівна прищепила дітям на все життя, а разом з тим - велику жагу до знань. Виховувала їх справедливо, не вдаючись до покарань. Організувала домашній український драматичний і ляльковий театр, виконувати ролі у якому запрошувались діти з інших родин, а також селянські діти. Для виховання дітей на національних традиціях бракувало українських підручників (їх Ольга Петрівна створювала сама.)

Водночас мати була і вимогливим критиком своїх дітей. Саме матері завдячувала Леся Українка

любов’ю до літератури і знанням історії та іноземних мов. Під впливом матері розвинувся її мужній вольовий характер. Вона успадкувала ненависть до національного гноблення, глибокий патріотизм. Мати була найпершим читачем і редактором її творів.

Ольга Петрівна часто відвідувала місто свого дитинства і юності, не поривала зв’язків з родичами та добрими приятелями. Вона завжди намагалася передати любов до отчої землі дітям: синам Михайлу і Миколі та дочкам Лесі, Ользі, Оксані, Ізодорі. Тут гостювали і внуки Ольги Петрівни.

Після закінчення пансіону в Києві (1866 рік) Ольга Петрівка проживала в Гадячі (через хворобу черевний тиф), а 1867 року їде у Київ до брата Михайла. Після смерті Єлизавети Іванівни (11 червня 1895 року) Драгоманівська садиба переходить у спадок до Ольги Петрівни. Літнього дня на Драгоманівській горі зібрались родичі та знайомі Олени Пчілки.

У бабусі Ольги часто гостювали внуки. З Гадячем пов’язане і ім'я доньки Олени Пчілки - геніальної письменниці Лесі Українки. Вперше Леся побувала в родинному краю влітку 1874 року, коли їй було три роки і чотири місяці. Можливо, ті гостини вона не пам’ятала, але вони все ж залишили певний слід у її душі. Леся Українка 10 разів відвідувала «край лагідної краси», довго жила тут. У будинку бабусі (вона ж була і її хрещеною матір’ю), дбаючи про хвору доньку, а потім у Зеленому Гаю Ольга Петрівна збудувала дачу.

У Гадячі Леся потоваришувала з місцевою вчителькою Антоніною Семенівною Макаровою, яка залишила спогади про Лесю Українку. Макарова пише: «Вона (Леся) завжди появлялася в українському вбранні. Гаптована сорочка, зелена корсетка, кілька низок намиста на шиї, зелена стрічка, заткана жовтими квітами, світло-руса коса. Бліде обличчя, і на ньому очі, від яких не можна відірвати погляду. Знайомлячись з місцевою молоддю, Леся Українка записує народні пісні, говорить українською мовою. Тут писалися поеми: «Роберт Брюс — король шотландський», «Давня казка», «На руїнах». «В катакомбах», «Кассандра», «Три хвилі», «В пущі», хвилюючі поезії «Забута тінь», «Порвалася нескінчена розмова», «Забуті слова» і багато-багато інших.

До Зеленого Гаю приїжджали друзі Лесі. Тут була Ольга Кобилянська, Сергій Мержинський.

Наприкінці 1880-х років Олена Пчілка вирішила придбати ділянку землі для відпочинку поблизу Гадяча. Це частинка підгір’я - Голубізщина, яку перейменовано в Зелений Гай (очевидно, не без впливу слів друга Косачів Леоніда Глібова: Зелений гай, густесенький, Неначе справді рай.)

1899 року тут збудовано кам’яний будинок та флігель. Олена Пчілка особисто стежила за будівництвом. Літня дача подібна до Білого будиночка в Колодяжному (збудований за проектом О.Пчілки, як говорили у родині). З фасаду будинок мав два поверхи з терасою-балконом на високих колонах, з видом на Псьол, а від головного входу був одноповерховий. З веранди будиночка відкривався чудовий краєвид. Цей чарівний куточок гадяцької землі стає невіддільною частиною духовності родоводу Драгоманових-Косачів. У центрі родини - Ольга Петрівна також

бачимо велику родину Косачів-Драгоманових, що зібралась на дачі.

Часто влаштовувались прогулянки мальовничими околицями міста. Особливо вабили долини Псла та сама ріка.

3 1913 року Олена Пчілка живе у Гадячі. У лютому 1917 року її запросили редактором «Газети гадяцького земства». Працюючи на громадській ниві, уболівала за долю рідного краю, рідко мала втіху від своєї праці. І лише на схилі літ дожила до державності України. Але подальші політичні події знову пригнічували Ольгу Петрівну, хоч вона і продовжувала працювати не покладаючи рук. Під час української революції та громадянської війни Олена Пчілка продовжувала жити в Гадячі і брала активну участь у житті міста, організувала аматорський дитячий театр, писала п'єси для дітей. Свої думки, свої ідеї, свою вольову діяльну любов до України та до народу Олена Пчілка перелила не тільки у своїх дітей, а також і в молоді серця тих, що мали щастя бачити цю енергійну жінку, чути її палкі промови і заклики.

Один із свідків, Петро Одарченко, який у 1918-19200 p.p. проживав у тому самому будинку, в якому жила письменниця. Він згадував, що Олена Пчілка була дуже ласкава й привітна, багато допомагала йому своїми цікавими розповідями про Лесю Українку, коли він писав про неї статтю, виступала з доповідями, влаштовувала шевченківські свята. У Гадячі довгий час живуть члени родини Олени Пчілки. Зелений Гай був осередком української культури. Великий би вийшов перелік імен людей, котрі побували тут у товаристві Олени Пчілки, — письменників, художників, учених, композиторів, революціонерів. Нині на місці садиби та дачі споруджено пам’ятні знаки, а самі будинки за радянських часів міськрада продала на знос. Височенні осокори, дуби було вирубано, хоч сімдесятилітня письменниця привезла з Києва документ, який забороняв самовільне вирубування.

Відчуваючи недобрі часи, Олена Пчілка з болем передбачає долю Зеленого Гаю у поезії «До Зеленого Гаю» (1919 р.):

А ти стоїш задуманий, так тихо,

Неначе причуваєш близьке лихо,

Що простяга до тебе руку жадну,

А в ній держить сокиру безпощадну,

Готову постинать красу могутню.

І обернути все в пустелю смутну,

Все знищити...

У травні 1920 р. у Гадячі в народному домі відбулася безпартійна конференція, учасники якої відверто висловлювались проти загарбницької політики більшовиків. Тут виступала з палкою промовою Олена Пчілка, сміливо й гордо критикувала дії чужої окупаційної влади. Наступного дня письменницю арештували. Лише завдяки втручанню військового комісара Мусієнка, Олену Пчілку звільнили, але з умовою виїхати з Гадяча. За нею приїхала молодша донька Ізодора й забрала матір у Могил- Подільський. Так гірко закінчився гадяцький період для Олени Пчілки. •

Від 1924 року Ольга Петрівна живе в Києві. О.П.Косач-Драгоманова - член-кореспондент АН, а в академії працювала як член комісії: етнографічної, літературно-історичної, громадських течій і народознавства. 4 жовтня 1930 року перестало битися серце визначної громадської діячки, письменниці, вченої, яка, за словами Панаса Мирного, була «родюча, як земля, а робоча - як бджола». Олена Пчілка була завжди вірною демократичним і гуманістичним ідеалам, стояла на позиціях реалізму і народності, своєю творчістю, громадською діяльністю прагнула служити справі розквіту української літератури і культури.